29 лютого 2024 - 17:00
Заслужений артист України, соліст, ансамбліст Національного академічного оркестру народних інструментів України НАОНІ Андрій Войчук приїхав до нашого міста у складі оркестру. Під час концерту можна було бачити його як за грою як на рідних для нього цимбалах, так і на сопілці, дримбі чи рогові.
Музикант з самого дитинства грає на декількох інструментах та має декілька музичних освіт: закінчив Київську національну музичну академію України ім. Чайковського (класу викладача професора, народного артиста України Георгія Агратіни), аспірантуру, а до того Чернівецьке музучилище та Дністровську музичну школу. У НАОНІ він соліст, тобто, сам виконує партії під час номеру на одиничних інструментах. Під час концерту Андрій грав як на рідних для нього цимбалах, так і на сопілці, дримбі, рогові, виконував яскраву роль у номері про Джеймса Бонда - реміксі пісні з фільму "Агент 007".
Здається, що музиканти НАОНІ можуть все: відтворити мелодію на господарських косах, підкорити барабани чи сопілку, передати автентичність української музики, поєднану у сучасних мотивах.
Тож хто створює музичну казку, навчаючи народні інструменти лабати рок - далі у нашій розмові.
- Розкажіть про вашу діяльність та спеціальність. І зокрема, що означає - ансамбліст?
- Я граю на музичних інструментах не тільки в оркестрі, а і в малих формах виступів. Одним словом, музикант широкого профілю.
- А улюблений ваш інструмент - який саме?
- Ну, мій основний і улюблений – це цимбали, а решта це просто додаткові.
- Розкажіть, як потрапили в такий ансамбль? І наскільки складно сюди потрапити?
- Викладач, в якого я вчився в консерваторії, також тут працює на цимбалах, він також тут соліст. І у нас вийшло так, що всі цимболісти, які в цьому оркестрі працюють - це учні вчителя. До речі, він нещодавно 75 років відзначав, на цьому концерті було багато його учнів, де всі цимболісти - його учні. Проте до оркестру потрапляють тільки найкращі.
- Тобто, навчаючись у вашому музичному закладі, ви були відмінником?
- Ну можна сказати так. Чесно кажучи в мене достатньо сильна підготовка була та я десь з першого курсу в консерваторії працював в оркестрі.
- Знаємо, що це один з найперших оркестрів в Україні та що у вас налічують понад 40 українських інструментів. Так?
- Так.
- А розкажіть читачам та слухачам про ті, яких не знають. Та можливо, є якісь особливі цікавинки, найвідоміші.
- Просто чим унікальний наш оркестр, так, це дійсно той кількістю народних інструментів, які задіяні в арсеналі цього оркестру. Якщо казати про звичайного слухача, якщо навіть професіонали дивляться на ті інструменти, на яких ми граємо і вони цьому дивуються і вони навіть, музиканти не знають про такі інструменти, як: зозулька і зозулька окарина, ребро, бугай, ліра, тилинка, всілякі інші екзотичні наші українські інструменти які побутують на теренах України, та ж сама трембіта і трембіта в нашому оркестрі використовується, просто як один із основних інструментів.
- Гадала, що її використовують переважно на траурних церемоніях.
- Взагалі це ми знаємо тільки одну сторону. Трембіта – це сигнальний інструмент і він використовується, коли випасають худобу, у них є різні мелодії, за рахунок яких вони просто-напросто передають в горах, скажімо так, певні меседжі. Це так було і є мелодії, мелодії траурні, мелодії святкові, те що ми знаємо, те що більшість знає, трембіту просто щоб сказати що людина померла, відправити такий меседж, то грають тужливу мелодію на трембіті .
- Наскільки вам відомо, у сьогоднішні дні - ті екзотичні інструменти, які ви назвали, як часто на них грають?
- Ну, в Карпатах ними грають і там ці традиції зберігаються, передаються з покоління в покоління, то тим і відрізняється, от наприклад, Гуцульщина, вона оберігає свої традиції дуже палко, вона на них тримається.
- А ви грали з самого дитинства на цимбалах? Чи коли саме закінчили музичну школу?
- Моїм першим музичним інструментом в музичній школі була скрипка. А вже з другого року я почав навчання на цимбалах, але потім він став основним моїм інструментом, тож я музичну школу, училище, консерваторію і аспірантуру закінчив як цимбаліст. А от вже, скажімо так, поєднання музичних інструментів почалося ще з музичної школи, тому що першим музичним інструментом була скрипка. І уже потім я трошки грав на ударних інструментах, на кларнеті. Вже з музичного училища освоїв сопілку, флейту пана, а коли вже прийшов в оркестр, то освоїв інші інструменти – такі як зозульку, дводенцівку, тилинку, волинку та багато інших.
- НАОНІ досить яскраво зуміли передати народний фольклор і поєднати його в сучасність. Це ж ви з Onukою співпрацювали та з Другою Рікою, чия це була ідея так осучаснити музику та зробити її яскравішою?
- Це була така вимога часу - і так у нас вийшло. Що з 14-го року у нас вже з’явилася рок-програма на народних інструментах, а вже після цієї програми артисти звернули увагу на наш оркестр.
- Скільки років граєте рок?
- Уже десь 9-ий рік.
- А хто "пише" ці мелодії?
- Аранжування? Я пишу аранжування, потім у нас диригенти пишуть. А далі Віктор Гуцул - наш керівник оркестру пише. У нас унікальний колектив у тому, що музиканти, які грають, вони також роблять аранжування. Тобто, оці всі аранжування ми робимо самі для себе. Робимо адаптацію музичного матеріалу під наш оркестр, розуміємо його природу, його специфіку і ми найкраще просто знаходимо художні і технічні рішення отаких творчих питань.
- Тобто, у самих музикантів є досвід звукорежисури?
Ну не на пряму звукорежисури, а досвід аранжування інших саундтреків під наші інструменти. І от так, коли в нас був концерт з Другою Рікою, то у нас задіювали 5 чи 6 аранжувальників. 6 аранжувальників дуже швидко зробили проєкт.
- Скільки по часу займало створення такого проєкту?
- Робився десь напевно 3-4 місяці.
- Нещодавній кліп з кременчужанином, діджеєм Probass (Артем Ткаченко – авт.) у колаборації з Харді на НАОНІ постійно крутиться на всіх музичних каналах. Чиєю ідеєю було створення такого спільного треку?
- Створити спільне - це наш другий диригент Олег Кунтий, у нього був такий задум і він просто його втілив. Одним словом, це вийшло з його ініціативи.
- З якими зірками готуєте новинки найближчим часом?
- У нас через декілька днів буде презентація програми з Артемом Пивоваровим - потужний концерт в палаці України з хором. Це один із найпотужніших проектів, які будуть реалізовані незабаром.
- Ви і в метро інколи виступаєте, і на інших цікавих локаціях. Що найближчим часом плануєте незвичайного?
- Наприклад, проєкт з Артемом Пивоваровим буде таким найяскравішим з найближчих. А на далі ми працюємо на своєму культурному фронті, популяризуємо українську музику, граємо, стараємося глядача трошки можливо забрати із сьогоднішніх реалій і перенести в мирні часи, щоб люди просто забули за сьогоднішні негаразди і повернулися в щось таке хороше, творче та талановите – там, де добро завжди перемагає зло.
- Повномасштабна війна вплинула дуже сильно на багатьох артистів, а як застала вона ваш оркестр і коли ви почали відновлювати репетиції?
- Ну перші репетиції у нас, а й навіть перший концерт… почалися десь в квітні місяці. Ті артисти, які були в Києві і мали змогу бути присутніми на репетиціях, то у нас такий маленький ансамбль збирався, якраз тоді ми грали в метро. Потім я дуже гарно пам’ятаю і знову ж таки, зібралися всі 12 квітня (нам було 52 роки з часу народження оркестру) ми відіграли концерт на залізничному вокзалі тоді з Олегом Скрипкою та іншими артистами, які були на той час в Києві і ми просто влаштували невеликий концерт. А далі трошки потихеньку почали збиратися і всі потихеньку почали приїжджати до Києва, так повномасштабно десь в червні-липні-серпні ми вже були разом.
- Але це не мало, це десь пів року?
- Так, десь пів року.
- А на глядача це вплинуло, зокрема, на кількості глядачів з початку повномасштабного вторгнення.
- Ну звичайно, що люди зараз все рівно знаходяться в такому стані, навіть ми відчуваємо, що на концертах достатньо стримано себе поводять. Вони ще не готові відкритися, ще не можуть повернутися дійсно до своїх вільних відчуттів. Тому, що війна внесла свої корективи в поведінку людей. Хоч як ми не стараємося людей забрати з цієї реальності, але все рівно це достатньо важко і це відчувається на концертах. Але під кінець люди трошки оживають і це дуже приємно. Це наша місія, це наша робота і це наш культурний фронт, на якому ми працюємо тому, що якщо ми цей культурний фронт не втримаємо, то далі може бути ще гірше.
Ліна Романченко
Фото Кирила Воронцова
